Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010 - страница 31


^ АУДИТ ПРЯМИХ МАТЕРІАЛЬНИХ ВИТРАТ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ


В умовах фінансової кризи аудит набуває нового значення. Аудитор не обмежується підтвердженням правильності даних обліку та фінансової звітності, він розробляє основу для впровадження систем управління підприємством з метою підвищення його конкурентоспроможності, поліпшення фінансового стану та платоспроможності. Важливу роль при цьому займають заходи щодо скорочення матеріальних витрат, оскільки саме ця стаття займає найбільшу питому вагу у собівартості продукції (робіт, послуг) на вітчизняних підприємствах.

У ході проведення аудиту необхідно керуватися наступними нормативними актами: П(С)БО 16 «Витрати», П(С)БО 9 «Запаси», галузевими нормативними актами що визначають порядок розрахунку норм природного убутку та ін.

Мета аудиту матеріальних витрат – підтвердження достовірності облікової інформації відносно матеріальних витрат, а також розробка заходів щодо їх скорочення та оптимізації.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

На підставі наведених задач аудитор складає стратегію та план аудиту.

Джерела інформації для проведення аудиту матеріальних витрат: технологічна карта; облікова політика; накладна-вимога на відпуск матеріалів; лімітно-заборна картка; акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів; відомість обліку залишків матеріалів на складі; картка складського обліку матеріалів; планова калькуляція; фактична калькуляція; журнал 5, 5А; відомість 5.1.; звіт про фінансові результати та ін.

По результатам перевірки аудитор розробляє рекомендації щодо скорочення матеріальних витрат. Аудитору варто проаналізувати існуючу класифікацію витрат. На основі проведеного аналізу всі матеріальні витрати розподіляються на ті, що підлягають скороченню та на ті, що скоротити неможна. При розробці заходів щодо скорочення матеріальних витрат необхідно розглядати лише ті затрати, що підлягають скороченню. Наступним кроком є вивчення кількості, вартості та причин виникнення відходів у виробництві. Якщо на підприємстві впроваджується система «Бережливого виробництва», то такі причини необхідно відмітити у робочих документах, що описують процес створення цінностей з метою подальшого їх усунення. Особливу увагу аудитору необхідно приділяти економічній доцільності існуючої географії складських приміщень та будівель виробничих цехів. Невірне їх розташування може призвести до зайвого транспортування запасів.

Аудит матеріальних витрат дозволяє підготувати грунт для впровадження на підприємстві ефективного механізму для скорочення витрат і, як наслідок, підвищення конкурентоспроможності продукції (робіт, послуг).

Таким чином, в умовах фінансової кризи аудитор повинен володіти знаннями не тільки в області бухгалтерського обліку, аналізу та контролю, але й в області управлінського обліку, моделювання та менеджменту.


Література:

1. Іванова Н. А. Організація і методика аудиту. Навч. посіб./ Н. А. Іванова, О. В. Ролінський. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 216 с

2. Савченко В. Я. Аудит: Навч. посіб./В. Я. Савченко. — К.: КНЕУ, 2002. — 322 с.

3. Серебренников Г. Г. Управление затратами на предприятии: учебное пособие /

Г. Г. Серебренников. – Тамбов: Изд-во Тамб.гос.техн. ун-та, 2007. – 80с.

4. Усач Б. Ф. Аудит: Навч. Посіб / Б. Ф. Усач. - К.: Знання-Прес, 2002.


Швець В.Є., к.е.н., доцент

Львівський національний університет імені Івана Франка


^ ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА У ФОРМУВАННІ СУЧАСНОЇ ПАРАДИГМИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ


Для удосконалення сучасної парадигми бухгалтерського обліку, серед різноманітних інформаційних джерел вагоме місце посідає історичний досвід. Історичний досвід бухгалтерського обліку, як і будь-яка галузь історичних дисциплін ґрунтується на джерелах, які дають нам інформацію необхідну для розв’язання завдань сьогоднішніх. Одним із завдань подальшого розвитку бухгалтерського обліку є застосування найбільш достовірних і важливих історичних джерел, які залишили нам окремі фрагменти історії. Слабкість джерельного забезпечення у вивченні історичного досвіду часто є причиною сумнівів серед сьогоднішніх вчених-економістів, щодо необхідності вивчення історичного досвіду обліку.

З позиції сутності історичних джерел, такими є все те, що безпосередньо відображає історичний процес і надає можливість вивчати минуле людства, тобто усе створене людиною раніше у вигляді пам’яток матеріальної культури і письмових джерел, ідеології, поглядів, законів, мови []. Серед вчених-істориків здебільшого виокремлюють сім типів, а саме: 1.Письмові джерела; 2.Памятки матеріальної культури; 3.Памятки усної народної творчості; 4.Дані мови; 5.Етнографічні матеріали; 6.Дані антропології; 7.Зміни географічного середовища і природного ландшафту викликані діяльністю людей. Використовуючи дану класифікацію історичних джерел, слід зауважити суттєву особливість у їх застосуванні при дослідженні історії обліку. Із усього різноманіття типів джерел, дослідження історії облікової практики, в першу чергу базується на письмових джерелах. Серед письмових джерел розрізняють документальні, які є більш об’єктивними (точна фіксація фактів) і нарративні (є носіями суб’єктивного погляду автора). У свою чергу документальні письмові джерела поділяються на ті, що визначали порядок ведення облікової практики і документи, як письмові докази про відображення господарських операцій. Як перша так і друга група документів дозволяють достатньо достовірно відображати дійсний стан облікової практики від найдавніших часів. Чим менше такого виду джерел, тим важче відновити тогочасну облікову практику. Однак, і велика кількість документів інколи може стати причиною виникнення проблем. Наприклад, велика кількість документів про операції в царсько-храмових господарствах Месопотамії, які залишила нам історія може призвести до аберації, як це сталось з академіком В.Струве. Досліджуючи даний вид джерел, він прийшов до висновку, що общинний спосіб ведення господарство досить швидко зник, бо не було документальних доказів про функціонування общин. Тоді як насправді общинам не було економічно доцільним вести такі документи, а тому вони відсутні.

Використовуючи нарративні письмові джерела у дослідженні розвитку бухгалтерського обліку, теж виникають проблеми. Наприклад, використовуючи працю Луки Пачіуло, довгий час вважали період її написання з виникненням обліку. Тоді як цілком зрозуміло і є достатньо історичних фактів, що облікова практика набула своєї кристалізації у Стародавньому Римі. А Трактат про рахунки і записи Л.Пачіуло – це перша друкована книга про можливості застосування математики в комерційній діяльності. І появу її слід розглядати з точки зору розширення діапазону висвітлення людської діяльності та досвіду у зв’язку з розвитком книгодрукування.

Поширеною проблемою для відновлення історії облікової практики є фрагментарність і нерівномірність висвітлення джерелами різних періодів та центрів розвитку людської цивілізації. Наприклад, історія більш віддаленої в історичному плані Месопотамії нараховує більше двох мільйонів текстів, а часи Київської Русі взагалі виглядають бідними щодо письмових документальних пам’яток. Однак, шумери і аккадці писали на глиняних табличках, які можуть зберігатися вічно, а в Київській Русі здебільшого використовували кору дерев, що суттєво вплинуло на збереженість вітчизняних письмових пам’яток. Не говорячи вже про знищення архівів княжого Львова чи пропажу бібліотеки Ярослава Мудрого.

Важливими для джерельного забезпечення історичного досвіду розвитку обліку є пам’ятки матеріальної культури, які проливають світло на ті періоди за які відсутні письмові джерела. Це стосується, наприклад облікових вимірників – гирьки, монети, вимірювальні інструменти, писала. У сукупності з письмовими джерелами, пам’ятки матеріальної культури розширюють відомості про облікову практику давніх часів.

Джерелом дослідження не так давніх в часовому вимірі друкованих книг виступає також мова. Діалектика, яка існувала на західноукраїнських землях, суттєво вплинула на письмо книг з обліку і термінологію, що формувалась 100 років тому. У зв’язку з цим виникають різні тлумачення облікових термінів, а окремі ще чекають пояснень.

Як видно з вищенаведеного, дослідження питань історії бухгалтерського обліку ставить свої предметні вимоги до пошуку, вибору і об’єктивної оцінки та застосування джерельної бази для подальшого розвитку формування сучасної парадигми обліку.


Література:

1.Макарчук С. Писемні джерела з Історії України: Курс лекцій. – Львів: Світ, 1999. – 352 с.

2.Оппенхейм А.Л. Древняя Месопотамия. Портрет погибшей цивилизации. М., 1980. С. 174.

3.Майоров Н.И., Хазанов О.В. История древневосточных цивилизаций: специфика предмета и особенности его преподавания (из опыта кафедры истории древнего мира и средних веков ИФ ТГУ) // Вестник Томского государственного университета. 2003. № 276.

^ Шип В. Ю., аспірант

ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»


сутніть та класифікація Дебіторської заборгованості


Розвиток ринкових відносин в Україні супроводжується посиленням конкурентної боротьби: швидко зростає номенклатура та обсяги виробництва товарів і послуг, збільшується кількість суб'єктів господарювання, вітчизняні підприємства виходять на міжнародні ринки товарів та послуг, тощо. З метою забезпечення зростання прибутку у цих умовах, суб'єкти господарювання використовують різноманітні механізми розширення клієнтської бази і збільшення обсягів реалізації, що у свою чергу призводить до зростання розміру дебіторської заборгованості.

Із зростанням розміру дебіторської заборгованості виникає потреба управління дебіторською заборгованістю, де важливе місце посідає система обліку та аналізу на підприємстві. Однак з метою ефективної організації та проведення обліково-аналітичних процедур необхідно чітко з'ясувати економічну суть дебіторської заборгованості та її класифікацію на основі різних ознак.

Сутність дебіторської заборгованості тлумачиться у національних стандартах бухгалтерського обліку неоднозначно. Так у П(С)БО №10 "Дебіторська заборгованість" дебіторська заборгованість визначається як сума заборгованостей дебіторів підприємству на певну дату. Однак згідно П(С)БО №13 "Фінансові інструменти" дебіторська заборгованість є одним із видів фінансових активів. У стандарті дається визначення дебіторської заборгованості, не призначеної для перепродажу, як такої, яка виникає внаслідок надання коштів, продажу інших активів, робіт, послуг безпосередньо боржникові та не є фінансовим активом призначеним для перепродажу.

Проаналізувавши тлумачення дебіторської заборгованості національними стандартами можна дійти висновку, що перше є більш широким, оскільки охоплює також дебіторську заборгованість призначену для перепродажу, яку можна віднести до фінансових інвестицій. Таким чином, П(С)БО №13 більш точно визначає сутність даного поняття.

Варто зауважити, що не існує окремого міжнародного стандарту, який регламентує питання відображення в обліку дебіторської заборгованості. Облік дебіторської заборгованості здійснюється відповідно до МСФЗ №7 "Фінансові інструменти: розкриття", МСБО №32 "Фінансові інструменти: подання" та МСБО №39 "Фінансові інструменти: визнання та оцінка", тобто дебіторська заборгованість відноситься у міжнародній практиці до фінансових активів. При цьому у названих міжнародних стандартах не дається чіткого визначення поняття дебіторської заборгованості. П.9 МСБО №39 зазначає: позики та дебіторська заборгованість – це непохідні фінансові активи з фіксованими платежами, які підлягають визначенню та не мають котирування на активному ринку. Таке тлумачення поняття дебіторської заборгованості є ширшим порівняно з тлумаченнями наведеними у національних стандартах.

Для організації обліку та аналізу розрахунків з дебіторами важливе місце посідає її класифікація. В Україні, відповідно до П(С)БО №10, обов'язковим є поділ дебіторської заборгованості на поточну та довгострокову.

Поточна дебіторська заборгованість, згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку, визначається як сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Відповідно дебіторська заборгованість, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та термін погашення якої більше дванадцяти місяців з дати балансу буде класифікована як довгострокова.

Дебіторську заборгованість також класифікують за видами залежно від умов її виникнення на дебіторську заборгованість за роботи, товари, послуги; векселі отримані; дебіторську заборгованість за розрахунками; іншу поточну дебіторську заборгованість.

Відповідно до П(С)БО №10 дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги класифікується шляхом групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи.

Залежно від платоспроможності дебіторів дебіторську заборгованість також поділяють на дійсну, сумнівну та безнадійну. Сумнівна дебіторська заборгованість визначається якщо існує невпевненість у її погашенні боржником. Безнадійною визнається та дебіторська заборгова­ність, щодо якої існує впевненість (підстава) щодо неповер­нення її боржником або за якою минув строк позовної давності

Отже, дебіторська заборгованість відображається в обліку за різними класифікаційними ознаками відповідно до чинних нормативно-правових актів. Однак підприємство може самостійно обрати ознаку класифікації.


Література:

  1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №10 "Дебіторська заборгованість": Затв. Наказом Міністерства Фінансів України №237 від 08.11.99 р.

  2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №13 "Фінансові інструменти": Затв. Наказом Міністерства Фінансів України №559 від 30.11.01 р.

  3. Міжнародний стандарт фінансової звітності №7 "Фінансові інструменти: розкриття"

  4. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку №32 "Фінансові інструменти: подання"

  5. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку №39 "Фінансові інструменти: визнання та оцінка"



Шоляк О.Ю., викладач

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»


^ УДОСКОНАЛЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ЗВІТНОСТІ

ЩОДО ВИПЛАТ ПРАЦІВНИКАМ


Постановка проблеми у загальному вигляді. Забезпечення користувачів необхідною інформацією здійснюється через систему бухгалтерського обліку та відповідні форми звітності. У ХХІ ст., коли у світі велика увага приділяється соціальній, природоохоронній, екологічній ситуації, і діяльність підприємств, поруч із здійсненням своєї основної діяльності, спрямовується на вирішення цих проблемних питань, виникає необхідність у складанні та оприлюдненні звітності, яка б містила соціальну компоненту.

^ Ціль доповіді. Підвищити інформативність внутрішньої звітності щодо виплат працівникам.

Основний матеріал дослідження. Звітність із соціальною компонентою як один із найважливіших проявів діяльності бізнесу у галузі соціальної відповідальності останнім часом перебуває у фазі активного розвитку. Кількість соціальних звітів неухильно зростає в Європі впродовж останніх 10 років.

Необхідність складання такого виду звітності пов’язана ще і з можливостями сприйняття інформації, представленої в звітності. Якщо власники й інвестори, як правило, досить добре вміють читати фінансові та податкові звіти компаній (баланс, звіт про фінансові результати, податкові декларації), то для можливості оцінки такої інформації широкою громадськістю одних цифр мало внаслідок відсутності у населення знань, що дозволяють оцінити цю інформацію. Тому в світі все більшу популярність отримує так званий соціальний звіт, в якому в доступнішій формі, з великою кількістю описового матеріалу підносяться основні напрями діяльності суб’єктів господарювання [2].

Свідченням необхідності використання в Україні саме соціальної звітності, а не фінансової, податкової чи статистичної, з метою інформування зацікавлених осіб про ступінь соціальної відповідальності підприємства, є обмеженість доступу до цієї звітності користувачів.

Виходячи з вище зазначеного, нами було розроблено та запропоновано підприємствам, організаціям використовувати у своїй діяльності форми внутрішньої соціальної звітності, що містять дані про виплати працівникам (табл. 1).

Для узагальнення інформації щодо видів та характеру наданих працівникам виплат на підприємстві пропонується використовувати форму внутрішньої звітності С-1 «Звіт про виплати персоналу», призначену для всіх працівників. Така форма належить до зведених звітів, для зручності аналізу подається у табличній формі щоквартально. Форма внутрішнього звіту (С-1) є базою для простеження у розрізі кожного працівника розміру нарахованої заробітної плати, премій, допомог, відпускних та інших виплат, які роботодавець індивідуально визначає на підприємстві. Зведення подібних даних надасть змогу чітко контролювати обсяг таких витрат, співставляти і коригувати їх в залежності від фінансового стану суб’єкту господарювання на певний звітний період.


^ Таблиця 1 Запропоновані форми внутрішньої звітності, що містять дані про виплати працівникам

Назва внутрішнього звіту із соціальною компонентою

Рекомендований строк подання

Характеристика форми

Форма С-1 «Звіт про виплати персоналу»

Складається щоквартально.

Строк подання до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом

Дозволяє прослідкувати порядок та види соціальних виплат за кожним працівником, що здійснюються

Форма С-2 «Соціальний звіт за напрямами соціальної діяльності підприємства та методика його складання»

Складається один раз у рік.

Строк подання до 20 лютого наступного за звітним року

Дає можливість оцінити ефективність трьохвимірного використання майна підприємства в розрізі забезпечення соціально-виваженої політики по відношенню до кожного центру відповідальності, встановити причини відхилень та осіб, які відповідальні за їх виникнення


Показники форми С-2 «Соціальний звіт за напрямами соціальної діяльності підприємства та методика його складання» дозволяють розподілити кошти сформованого фонду за напрямами соціальної діяльності: за рахунок вилучення високоліквідних активів, витрат операційної діяльності та розподілу чистого прибутку підприємства. Складання даного звіту, на нашу думку, не має бути обов’язковим, так як не всі суб’єкти господарювання здійснюють соціальну діяльність чи дотримуються принципів соціальної відповідальності. Окрім того, сприйняття понять соціального партнерства, соціальної відповідальності та звітності не є достатньо широким на теренах України. У зв’язку з цим, складання даного звіту може здійснюватися один раз на рік одночасно зі складанням річного пакету звітності, що дозволить оптимізувати витрати коштів і часу на складання соціальних звітів, яке здійснюватиме бухгалтерська служба підприємства.

Запропоновані форми внутрішньої звітності щодо відображення соціальних виплат працівникам підлягають трансформації. Строки їх подання та порядок складання повинні окреслюватися у Наказі про облікову політику із зазначенням типових форм документів у відповідних додатках.

Висновки. Соціальна звітність не повинна розцінюватися як реклама підприємства, з метою залучення співробітників та підвищення рейтингу. Соціальний звіт повинен містити добровільно та публічно розкриту інформацію, яка достовірно й доступно відображає основні аспекти й результати діяльності, пов’язані з реалізацією стратегії стійкого розвитку підприємства. Структура, форма та наведена інформація у таких звітах відрізняється, залежно від характеру діяльності суб’єкта господарювання та його соціальної політики. Це пов’язано з тим, що, як вже зазначалося, соціальна діяльність підприємства не є регламентованою і залежить лише від ініціативи власника.


Література:

  1. Альфа і омега бухгалтерського обліку або моя болісна несповідь / За ред. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир: Рута, 2007. – 328 с.

  2. Жиглей И.В. Влияние социальной ответственности бизнеса на развитие бухгалтерского учета [Электронный ресурс] / И.В. Жиглей // Darba tirgus sociblie un ekonomiskie izaicinbjumi. – Режим доступа к журн: http://www.turiba.lv/darba_tirgus_2008/pages/Zhyglej_ru.html

  3. Левченко А.О. Методичні підходи до управління розвитком персоналу на підприємстві / О.А. Левченко // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. – 2005. – Вип. №7. - Ч.ІІ. – С. 155-162.

  4. Соціальна відповідальність: принципи та рекомендації щодо звітності  // Форум соціально відповідального бізнесу України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.auc.org.ua/files/f1152089376.doc


^ Шуліко А.О., викладач

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»


8148741818623407.html
8148817559909990.html
8148854051102820.html
8149136156307437.html
8149310189973689.html